Історія школи в кожному селі Західної України
тісно переплітається з історією життя і розвитку місцевої сільської громади.
В 50-их роках XIX ст. в селі була відкрита
однокласна школа. Вчителі давали елементарні знання - вчили читати і писати. У
80-их роках XIX ст. вона стала двокласною.
У 1890 році в селі працювала школа в якій вже
було З класи. Була вона в простій селянській хаті покритій соломою, тепер на
тому місці приміщення сільської амбулаторії. Невелика заробітна плата,
незабезпеченість житлом простого сільського вчителя в Австро-Угорській імперії
були причиною того, що вчителі в школі постійно змінювалися. Майже кожного року
навчання учнів починав новий вчитель. В школі були 2 класні кімнати, а також 2
кімнати де проживав вчитель. Навчання проводилось позмінно. В першу зміну
вчились учні 1 і 2 класів, в другу 3-й клас. Вчителями були поляки.
Використовувалась ціла система покарань: учнів примушували стояти на колінах по
декілька годин, били лінійкою по руках. Все це за невивчений урок, порушення
дисципліни і порядку в класі.
Бідність, нужденність, відсутність взуття,
пристойного одягу не дозволяли всім дітям села відвідувати навчання в школі.
Крім того селянська сімя повинна була вносити певну плату за навчання кожної
дитини. Тому батьки без великого бажання віддавали дітей на навчання до школи.
Після Першої Світової війни, коли Галичина
ввійшла до складу Польщі, в селі почала працювати 4 класна школа. Навчання
проходило у невеликому будиночку, що був розташований на місці ресторану „
Струмочок,, . В школі викладались в основному такі предмети як арифметика,
польська і українська мова, а також давались релігійні уроки два рази в
тиждень. В кожному класі налічувалось біля 20 учнів. В 20-х роках XX
століття працювало два вчителі, подружжя Тисовських.
Ріпне - одне
із найстаріших промислових сіл в західних областях України, де почали добувати
нафту ще в кінці XVIII століття. Розвиток нафтової промисловості в селі дав
певний свій відбиток і на формування освіти.
Із спогадів
старожилів села відомо, що початкова школа в селі вже існувала на початку XX
століття.
Усі витрати,
що стосувалися освіти, здійснювалися коштом жителів села. У 30 - х роках в селі
вже існувала семирічка або школа другого ступеня. За сприяння польського уряду
у школі всі предмети викладалися польською мовою, і тільки два уроки на тиждень
відводилось на вивчення рідної мови. В школі було запроваджене обов'язкове
вивчення релігії, введене фізичне покарання за найменші провини учнів.
В 1932р. за
сприяння польської нафтової компанії « Альфа», що експлуатувала нафтові
родовища Ріпненського нафтопромислу, були побудовані два корпуси з червоної
цегли, школа стала семикласною.
У 1939р. з
розвитком русифікації селяни Ріпного здобули право на освіту і з рідною мовою
навчання. 31 жовтня 1939р. колишня школа другого ступеня була перетворена в
семирічку.
З початком
Великої Вітчизняної війни в приміщенні школи розмістили військовий гарнізон, а
семирічна школа була ліквідована, початкові класи розмістили в непристосованих
приміщеннях теперішнього клубу.
У липні 1944р.
відновила свою роботу семирічна школа . Міністерством освіти було направлено на
роботу вчителів із східних областей України - Ігнатенко Оксану Федорівну,
Прохорову Клавдію Іллінічну. Очолив школу вчитель математики Никоненко Борис
Максимович.
Не вистачало
вчителів., тому на вчительську роботу запрошувались робітники, які мали навіть
семирічну освіту. Так, вчителем німецької мови був призначений Чи кета Ярослав
Іванович. Школа поступово завойовує авторитет серед населення, посилюється тяга
до навчання. В клас приходять все більше випускників з навколишніх семирічок,
зростає кількість випускників, що одержали атестати зрілості, а згодом і вищу
освіту.
Велику
організаторську роль в справі навчання молоді і організації всієї справи освіти
в селі цього періоду, проявили директори школи: Никоненко Борис Максимович, а
потім Марченко Андрій Іларіонович.
В 40 - 50 -х
роках вчителями в школі працювали переважно вихідці зі східних областей. Школа давала
семирічну освіту.
